ХАРКІВСЬКА ОБЛАСТЬ, Україна, 11 вересня (Reuters) — У тісній майстерні неподалік від лінії фронту на північному сході України військовий механік із позивним «Химера» допомагає готувати роботизовану техніку свого підрозділу до бою.
Вишикувані в ряд чотириколісні безпілотні апарати, відомі як «Гієни», повзтимуть у бік російських позицій із вантажем вибухівки, щоб атакувати ворожий бліндаж або зупинити наступ.
За словами 44-річного «Химери» (який попросив називати його лише за позивним), схожі моделі вже використовувалися для захоплення російських військових у полон.
«Уявіть собі 20 кілограмів вибухівки: це дуже потужно, — каже він. — Дуже потужно».
Такі майстерні, як ця, що діють у складі 3-го армійського корпусу ЗСУ, з’являються вздовж усієї лінії фронту протяжністю 1200 км. Українська армія, що поступається ворогу чисельністю особового складу, прагне здобути технологічну перевагу над російськими військами, які не припиняють піхотних штурмів на п’ятому році війни.
Наземні безпілотні комплекси (UGV) стали важливим новим елементом української стратегії ведення більш ефективних бойових дій, спрямованої на збереження життів військових на полі бою, насиченому дронами, де будь-який рух може стати фатальним.
Більшість українських бригад і полків мають підрозділи безпілотних систем, які розширюються, включаючи до свого складу наземні безпілотники.
Агентство Reuters відвідало підрозділ «Химери» (NC13) — лідера у застосуванні наземних безпілотників для підтримки штурмових дій, — щоб зрозуміти, як інтеграція цієї нової зброї формує майбутнє наземної війни.
НОВА «РЕВОЛЮЦІЯ»
Гаражне приміщення майстерні заповнене експериментальними дронами: одні з них гусеничні, інші — колісні. На одному встановлено шланг для гасіння пожеж, на іншому — кріплення для переносних ракетних установок.
Бригадний генерал Андрій Білецький, командувач 3-го армійського корпусу, назвав поступову заміну піхотинців наземними безпілотниками наступною «революцією» у військовій справі.
Корпус, що вважається одним із найелітніших підрозділів ЗСУ, планує до кінця року замінити наземними безпілотниками близько третини свого особового складу, що перебуває на передовій. «Захід багато в чому проспав революцію (безпілотників)», — сказав він, додавши, що піхота зараз виконує лише 10% тих завдань, які виконувала до появи постійної загрози з повітря.
«Якщо Захід справді хоче не просто йти в ногу з часом, а й трохи випереджати його, йому потрібно думати про наступну революцію», — зазначив Білецький.
У прифронтових районах, як-от «пояс фортець» на сході України (на Донеччині), часто можна побачити наземні безпілотники, що курсують до обложених міст і назад, перевозячи провізію чи боєприпаси або евакуюючи поранених бійців.
За даними Міністерства оборони України, оприлюдненими в червні, цього року вони виконали понад 50 000 логістичних та евакуаційних місій.
«ШМАТКИ ЗАЛІЗА»
У сірому командному пункті на Харківщині оператори наземних безпілотників підрозділу NC13 (сформованого минулого року) втілюють бачення Білецького в реальному часі, тримаючи в руках пульти керування.
Сидячи перед екранами, що транслюють чорно-біле зображення з поля бою, вони вели вогонь по лісосмузі з кулемета, встановленого на наземному безпілотнику.
Сяйво екранів і шум цифрового спілкування в Discord — платформі для обміну повідомленнями, яку використовує команда, — надають приміщенню атмосфери ігрового клубу.
Заступник командира з позивним «Бар» розповів, що його підрозділ проводить операції майже щодня. В одному з випадків на причіп завантажили три бомби, відбуксирували його на міст, що використовувався ворогом для логістики, а потім підірвали. В іншому — наземний безпілотник (UGV), оснащений кулеметом, придушив ворожу атаку, тоді як згори на противника сипалися дрони-камікадзе.
«Як на мене, це чудовий рецепт», — сказав 23-річний колишній бармен, маючи на увазі спільну роботу наземних і повітряних дронів. Він додав, що щонайменше двоє ворожих бійців здалися в полон саме наземним дронам серії NC13.
У наземних безпілотників є свої обмеження: їм важко долати фізичні перешкоди, і вони не здатні зачищати будівлі чи окопи так, як це робить піхотний підрозділ. До того ж, їх не виробляють у таких масштабах, щоб застосовувати «роями», як це роблять із повітряними дронами, зазначив Бар.
Утім, вони вже почали замінювати людей у виконанні низки небезпечних завдань.
«Їм не потрібні їжа чи вода, не треба підвозити колоди для облаштування укриттів, — сказав він. — По суті, нам не треба перейматися за них. Це просто купа заліза, яку відправляють виконувати роботу, для якої раніше ми посилали солдатів».
МОЖЛИВОСТІ ДЛЯ «КРЕАТИВНИХ» КОМАНДИРІВ
Хоча наземні дрони й не є «чудо-зброєю», вони становлять ще один крок у напрямку автоматизації ведення бойових дій — що також включає аналіз даних із поля бою за допомогою штучного інтелекту, — це дозволить військовим зосередитися на плануванні та прийнятті рішень, зазначив Білецький.
Це може сформувати нову тактику дій на передовій, адже командири стануть більш схильними до сміливих операцій, які за інших умов призвели б до значних втрат.
«Війна — це творчий процес, це мистецтво, — сказав він. — Інакше командира називають не командиром, а м’ясником».
Колишній головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський стикався з критикою через стиль керівництва, який дехто з військовослужбовців характеризував як радянський — із високим рівнем допустимих втрат.
Його молодшого наступника, Михайла Драпатого, вважають реформатором; очікується, що він запроваджуватиме підхід, більш орієнтований на збереження особового складу, зокрема завдяки впровадженню нових технологій.
Минулого місяця самого Білецького підвищили на посаді, доручивши йому допомагати в організації оборони Донецької області, що поклало на нього значні нові обов’язки з оперативного командування.
Як і більшість бійців підрозділу NC13, заступник командира на псевдо «Бар» — колишній піхотинець, який добре знає жорстокість наземних боїв, адже брав участь у масштабних зіткненнях на початку війни.
За його словами, якби тоді широко використовувалися безпілотні наземні апарати (UGV), «чимало моїх друзів залишилися б живими».
