scutum

Вулиця Новорівненьська виявилась перекритою щільним рядом “беркуту”. Задуманий маньовр – вийти через провулок на Центральну і тим самим послабити їхню оборону там – зривався.

Сотник пильно дивився на стіну металевих щитів і чорні півкулі шоломів над ними. Беркутят було небагато – у нас навіть була перевага в кількості, але ясно, що атакувати просто так в лоба – самогубство.

– Скутум… – раптом почув сотник поруч.

– Шта?….

– В них щити римського типу, скутум. – Поруч стояв ніхрена такий не ботанік, досить високого зросту середнього віку дядячко.

– Ну ахуєть тепер, класно. І як нам це знання допоможе?

– Насправді дуже допоможе… Будь-яке оснащення має відповідну тактику. Вони помиляються, скутум не підходить.

– А???

– Скутум для того, щоб захистити легіонера від стріл і пращей. Стріл в нас, понятно, нема, а каміння ми жбурляєм руками. З цим вони справляються, але роблять при цьому помилку…

Сотник зацікавився. 

– Так-так-так, і?

– В нас є трофейний щит? 

– Так, і не один…

– Пішли, покажу…

Сотник виділив “історику” добровольця, якого той спорядив поліцейським щитом і поліцейською ж трофейною каскою.

– Дивись. В тебе жбурляють булижніком. Відбий і замри. – а зашпулив в “поліцейського” половинкою бруківки. Той старанно відбив її, і замер, як і просили. Історик підійшов ближче. Щит був на витянутій руці.

-У скутума насправді були недоліки, і “беркут” чомусь їх не враховує. Перший. Вони неправильно його тримають, – і раптом він різко, але не сильно, врубав ногою в верхню частину щита. Щит прокрутився в руці добровольця і в‘їбав його в нижню частину маски шолома. Від несподіванки “поліцейський” сахнувся назад і впав на жопу. У сотника округлились очі.

– Врахуйте, це я несильно вдарив, і в нього лице було захищене. Інакше – вибиті зуби і т.д. Легіонери насправді тримали його в трьох точках: рукою, плечем і ногою, і точно не на витянутій руці, а плотно притиснувши до себе. Беркутята про це не знають.

– Друге. В комлекті до скутума був гладіус – римський меч. Прикол в тому, що він був не рублячею зброєю, а колящею. В такій стойці з таким великим щитом рубати (а поліцейська дубинка – “рубляча” зброя) – можна тільки колоти, рубити неможливо, треба “розкритись”, і захист щита – пропадає.

Він дав добровольцю коротку, розміром з дубинку, палку.

– Спробуй вдарити мене, як дубинкою, тільки щит тримай перед собою.

Той спробував, але щит явно заважав.

– А тепер зимітуй удар, якби ти справді бив і замри.

Той цілком логічно і відповідно фізіології витягнув праву руку з дубинкою вперед, але ліва зі щитом автоматично пішла назад. Він залишився відкритий.

Сотник почухав рєпу: – Це все класно, тільки я поки що не дуже розумію, як нам це допоможе… Ну нащот ногою по щиту – це супер, так, але…

– Чекай.. Третій недолік скутума: із-за його вигнутої форми, яка прикриває легіонера з боків – зі скутумів неможливо зробити “щітволл” – “стіну щитів”. “Вікінгів” дивились? Новий серіал… Щітволл насправді дуже важко “пробити”, але прикол в тому, що у вікінгів-то щити були пласкі, і вони накладували края один на одного, і получалась цілісна “стіна”. Скутуми так не складеш.

– А як же знаменита римська “черепаха”? – Сотник виявився теж не петеу-шної освіти.

Історик кивнув. – Правильно. Але вона була теж виключно від обстрілів, а не від фронтальної атаки.

– Так, ладно. І все таки: як саме нам ці знання допоможуть?

– Нам потрібні списи.

– А???? Копья, в смислі??? 

– Копья, списи… Ні, протикать беркутят ми насправді не будемо. Смисл списа – не в наконечнику, а в його, списа, довжині. Він довший за витягнуту руку, навіть з дубинкою. Ми будем битись тупими списами.

– Ееееееееее…. Сказать, шо я в шоці – це нічо не сказать…

– Нам потрібні палки приблизно 2-х метрової довжини, бажано приблизно однакові. Багато палок, пару сотен. Реально знайти? Металеві, дерев‘яні, алюмінєві – не суть. 

– Ліса… – раптом встряг в розмову “манекен”-доброволець.

– Шо ліса? Карпатські? Які знищують?

– Нє.. будівельні.

– Бля….. точно! Так, списи в нас є – а план-то який?

– Ми шикуємось в фалангу і атакуєм їх строй списами. Спочатку по верхньому краю щитів, вибиваєм приблизно 70%… Потім обов‘язково відступаєм, шикуємось і атакуємо знову, коли вони ломануться в атаку, піднявши дубинки і тим самим розкрившись. Вони-то захищені жилєтами-налокотниками-поножами, але залишається купа місць, де їх можна штриркнути: підмишки, біцепси, яйця, ноги вище поножів… Такий “шпинь” насправді дуже болючий, а, отримавши три-чотри таких удара – “беркутьонок” випадає з битви.

– Так вони легко відіб‘ють мій спис дубинкою, – слушно зауважив “манекен”. Історик знов кивнув:

– Так, якщо ви один-на-один. Але поруч з тобою (і ЗА тобою, в другому ряді) будуть товарищі, а відбити п‘ять списів – нереально. Поки він відбиває один – отримає піздюдіну від сусідніх. Фаланга була непробиваєма спереді, повторюсь…

– Так римляни виграли у фаланги! Розбили македонців! – Сотник явно гарно вчився в школі. Історик кивнув:

– При Киноскефалах, так. По-перше, вони більше програвали фалангам, в т.ч. Ганнібалу, а конкретно в цьому випадку їм скоріш повезло – фаланга втратила строй, ну і т.д, не будем углублятись в підробиці…

– Так, корочє… Спартанці, шикуйсь! Списи наперевєс, атакуєм!!

– Сам ти “спартанець”, – пробурчав “манекен”. – Я все життя за “Динамо”…

При виді атакуючої “фаланги” з фанерними щитами і розібраними будівельними лісами “беркут” почав відверто ржать, просто вголос. Але через дві хвилини десь 90% з них (тут Історик помилився нащот 70%) було вже невдобно ржать розбитими власними ж щитами їбальниками, валяючись на землі,
а ті, шо залишились стоять – навіть не намагались атакувать, як припускав Історик. Вони в ахуї просто опустили і щити, і дубинки.
Фаланга моментально втратила дисципліну і просто забила їх поодинокі постаті “списами” зверху.

– Колоть, не бить! ..я забув сказать!!! – посеред груди тіл орав Історик. – Колоть, їбать!!

Вулиця була вільна….

Автор