voznesensk battle

У дводенній битві під Вознесенськом місцеві добровольці та військові дали відсіч загарбникам, які втекли, залишивши після себе обладунки та загиблих воїнів.

ВОЗНЕСЕНСЬК, Україна—Автомат Калашникова, перекинутий через плече, директор похоронної служби Вознесенська Михайло Сокуренко провів цей вівторок, їздив полями та лісами, підбираючи загиблих російських солдатів і відвозячи їх до моргу, заваленого російськими тілами — жертви одного з найбільш масштабних розгромів, яких зазнали сили президента Володимира Путіна після того, як він віддав наказ про вторгнення в Україну.


Швидке просування Росії в стратегічне південне місто з населенням 35 000 осіб, ворота до української атомної електростанції та шлях для нападу на Одесу зі спини, продемонструвало б здібності російських військових і розірвало б ключові лінії зв’язку України.

Натомість дводенна битва під Вознесенськом, деталі якої тільки зараз з’являються, рішуче обернулася проти росіян. Судячи зі знищеної та покинутої броні, українські війська, до складу яких входили місцеві добровольці та професійні військові, 2 та 3 березня ліквідували більшу частину російської батальйонної тактичної групи.


Виступ українських захисників проти значно краще озброєного ворога у переважно російськомовному регіоні був успішним почасти завдяки широкій народній підтримці української справи — однією з причин, чому російське вторгнення через країну не змогло досягти своїх основних цілей, тому далеко. Україна в середу заявила, що починає контрнаступ на кількох фронтах.

«Всі єдині проти спільного ворога», – сказав 32-річний мер Вознесенська Євген Величко, колишній забудовник, який став військовим командиром, який, як і інші місцеві чиновники, пересувається з автоматом.

«Ми захищаємо власну землю. Ми вдома»

Російські військові стверджують, що наступ на Україну розвивається успішно і за планом. Москва не оприлюднювала оновлених даних про втрати після того, як 2 березня визнала загибель 498 військовослужбовців перед Вознесенською битвою.

Російські, які вижили в битві за Вознесенськ, залишили по собі майже 30 із 43 одиниць техніки — танки, БТР, реактивні системи залпового вогню, вантажівки — а також збитий ударний гелікоптер Мі-24, повідомили українські чиновники в місті. Залишки гелікоптера та деякі частини згорілої російської броні у вівторок все ще були розкидані навколо Вознесенська.

  • Російські війська відступили більш ніж на 40 миль на південний схід, де інші українські підрозділи продовжували їх обстрілювати. Деякі з них розійшлися в довколишніх лісах, де місцеві чиновники заявили, що 10 солдатів потрапили в полон.

«Проти них у нас не було жодного танка, тільки реактивні гранати, ракети Javelin та допомога артилерії», – сказав командир розвідгрупи українського спецназу в цьому районі, житель Вознесенська Вадим Домбровський. «Росіяни не очікували, що ми будемо такими сильними. Для них це було несподіванкою. Якби вони взяли Вознесенськ, то відрізали б увесь південь України».

Українські офіцери підрахували, що у Вознесенську загинули близько 100 російських військовослужбовців, у тому числі ті, чиї тіла були забрані відступаючими російськими військами або спалені в обуглених автомобілях. Станом на вівторок 11 загиблих російських солдатів перебували в вагоні, перетвореному в морг, а пошукові групи шукають інші тіла в довколишніх лісах. Ще одних селяни поховали.


«Іноді мені хотілося б помістити ці тіла в літак і скинути їх усіх до Москви, щоб вони зрозуміли, що тут відбувається», – сказав пан Сокуренко, директор похоронного бюро, поклавши п’ятий російський труп у вівторок на синьо-пластикову плівку всередині його фургона з позначкою «Вантаж 200» — радянський військовий сленг для загиблих у бою. Його супроводжував український військовий вибухотехнік, оскільки деякі тіла були заминовані.

  • Близько 10 мирних жителів України загинули у Вознесенську під час бою та ще двоє після того, як потрапили на міну, повідомили місцеві чиновники. Україна не розголошує свої військові втрати. За словами місцевих жителів, були загиблі, переважно серед добровольців територіальної оборони.

Російська операція із захоплення Вознесенська, що за 20 миль від Південноукраїнської атомної електростанції, була амбітною та добре оснащеною. Це почалося після того, як російські війська вийшли з Кримського півострова, який Москва відірвала від України та анексувала в 2014 році, і кинулися на північ, щоб захопити обласну столицю Херсон 1 березня. Вони відтіснили до околиці Миколаєва, останнього великого міста перед Одесою, головного порту України.


  • Приблизно в 70 км на північ від Миколаєва, Вознесенськ мав альтернативний міст через річку Південний Буг і вихід на головну магістраль, що з’єднує Одесу з рештою України. Російські війська мчалися до міста одночасно з успішним поштовхом на північний схід, щоб захопити місто Енергодар, де розташована ще одна велика українська атомна електростанція. За словами військових, падіння Вознесенська зробило б захист атомної станції на північ від цього майже неможливою.

Міський голова Величко разом із місцевими бізнесменами розкопав берег річки Мертвовод, що прорізає місто, щоб бронетехніка не могла її піти вбрід. Він змусив інших бізнесменів, які володіли кар’єром і будівельною компанією, перекрити більшість вулиць, щоб направити російську колону в райони, які було б легше вразити з артилерії.


voznesensk battle

Перед наступом росіян військові інженери підірвали міст через Мертвовод і залізничний міст на околиці міста. У Вознесенську та його околицях росіян чекали військовослужбовці регулярної армії України та війська територіальної оборони, створені Україною у січні, які набирали та озброювали добровольців для захисту місцевих громад. Про те, що сталося далі, розповідали місцеві свідки, чиновники та українські учасники бойових дій.

Ракетні удари

Російський штурм почався з ракетних ударів і обстрілів, які вразили центр Вознесенська, зруйнувавши муніципальний басейн і пошкодивши багатоповерхівки. Гелікоптери скинули російські десантно-штурмові війська на лісистий хребет на південний захід від Вознесенська, коли бронетанкова колона рушила з південного сходу.

  • Пан Величко розповів, що місцева співробітниця росіян, жінка за кермом позашляховика Hyundai, показала російській колоні шлях через проїзні дороги.

Українські офіцери підрахували, що в атаці брали участь близько 400 російських військових. Чисельність була б більшою, якби ці сили — здебільшого зі складу 126-ї морської піхотної бригади, яка базується в Перевальному, Крим, згідно з вилученими документами, — не зазнали сильних обстрілів по дорозі.


Наталія Горчук, 25-річна мати трьох дітей, розповіла, що на початку 2 березня в її саду в селі Ракове Вознесенського муніципалітету з’явилися російські солдати. Вони сказали їй та сусідам роз’їхатися заради їхньої безпеки та припаркували чотири танки та бойові машини піхоти між будинками. «Вам є куди піти?» вона згадала, як вони запитали. «Це місце буде вражене».

  • «Ми можемо сховатися в підвалі», — відповіла вона.
  • «Це тобі не допоможе», — сказали їй. Сховавши цінні речі, вона та її родина втекли, як і більшість сусідів.

Біля Ракового Володимир Кічук, охоронець горіхової плантації, прокинувся і виявив у свойому курені п’ятьох російських десантників. У нього забрали телефон і змусили лягти на землю, розповіла його дружина Ганна. «Як тільки вони зрозуміли, що красти нічого, вони сказали йому: ти можеш вставати після того, як ми підемо», — сказала вона. Під кінець дня подружжя зникло із села.

Російські солдати захопили будинки сільських жителів у Ракове та створили снайперську позицію на даху. Вони шукали мішки, щоб наповнити їх землею для укріплень, спалювали сіно, щоб створити димову завісу, і вимагали їжі.

Місцева жителька, яка погодилася готувати для росіян, зараз знаходиться під слідством, повідомив пан Домбровський. «Зрадниця — вона зробила це заради грошей», — сказав він. «Я не думаю, що село їй пробачить і дозволить жити тут».

Нижче від Ракове російські війська розмістили базу на заправці біля під’їзду до Вознесенська. Російська бойова машина піхоти БТР під’їхала до підірваного мосту через Мертвовод, відкривши вогонь по базі територіальної оборони зліва. П’ять танків при підтримці БТР виїхали на пшеничне поле з видом на Вознесенськ.


Група волонтерів територіальної оборони, озброєних автоматами Калашникова, переховувалася в будівлі на околиці поля. Проти великокаліберного кулемета БТР у них не було особливих шансів, – сказав один із офіцерів територіальної оборони міста Микола Руденко; одні були вбиті, інші втекли. Російські війська на двох вантажівках «Урал» готувались зібрати та поставити на пшеничному полі 120-мм міномети, але до початку українських обстрілів дійшли лише до розвантаження боєприпасів.

Телефонуйте про координати

З настанням темряви 2 березня пан Руденко, який володіє компанією з транспортування гравію та піску, під проливним дощем сховався в гаю на краю пшеничного поля. За його словами, російські танки обстріляли Вознесенськ і негайно від’їхали на кілька сотень метрів, щоб уникнути вогню у відповідь.

Пан Руденко розмовляв з українською артилерією. Відправивши координати через додаток для соціальних повідомлень Viber, він спрямував артилерійський вогонь на росіян. Так само робили й інші волонтери місцевої територіальної оборони по місту. «Всі допомагали», — сказав він. «Всі поділилися інформацією».


Українські обстріли проривали воронки на полі, а частина російської техніки зазнала прямих влучень. Інші українські регулярні війська та сили територіальної оборони пішки рухалися до російських позицій, вражаючи машини ракетами Javelin, які постачалися США. Коли російська броня загорілася — включно з трьома з п’яти танків на пшеничному полі — солдати покинули працюючі транспортні засоби та втекли пішки або помчали на БТР, у яких ще було пальне. Вони залишили ящики з боєприпасами.

  • Через кілька днів пан Руденко взяв в полон російського військовозобов’язаного, за його словами, який служив помічником спеціаліста-артилериста на реактивній системі залпового вогню «Град», яка атакувала Вознесенськ з лісу.

18-річний військовозобов’язаний, родом зі Сходу України, а з 2014 року мешканець Криму, отримав струс мозку після того, як український снаряд влучив біля нього. Він прокинувся наступного ранку, залишив зброю і забрів до села, — розповів пан Руденко. Там жінка забрала його до себе додому та зателефонувала до сільського голови, який повідомив територіальну оборону. «Він досі в шоці від того, що з ним сталося», – сказав пан Руденко.


Пан Домбровський, командир розвідувального підрозділу, сказав, що він захопив у полон кількох солдатів у віці 20 років і 31-річного старшого лейтенанта російської військової розвідки. Лейтенант, за його словами, змусив рядового помінятися уніформою, але його виявили через невідповідність віку, а також через те, що українські війська знайшли російські кадрові файли в командній машині колони.


«Росіяни отримали наказ увійти, захопити й чекати подальших інструкцій», – сказав пан Домбровський. «Але у них не було наказів, що робити, якщо вони зазнають поразки. Цього вони не планували».


Російські військові затримали місцевого жителя 2 березня після того, як знайшли у нього бінокль, розповідають селяни. «Вони поклали його в льох і сказали, що вранці страчують за те, що він наравляв артилерійський вогонь», – сказав пан Домбровський, додавши, що затриманий не був корректировщиком. «Але вранці вони не встигли його стратити. Вони були занадто зайняті втечею».

Росіяни відступають

Коли російські війська відступили 3 березня, вони обстріляли нижню частину Ракове. Прямий удар пробив дах місцевої поліклініки, де медсестрою працювала мати пана Домбровського Раїса. «Ми щойно побудували новий дах», — зітхнула вона, показавши зяючу діру. «Але це не має значення. Головне, що ми їх вигнали, вижили».

Коли 4 березня селяни повернулися до Ракове, вони виявили, що їхні будинки розграбовані. «Ковдри, столові прибори – все пропало. Сало, молоко, сир теж пішли», – розповіла пані Горчук. «Вони не взяли картоплю, бо не встигли приготувати».

Цього тижня сільські будинки ще мали сліди російських солдатів. Шафи й шафи все ще були відчинені від мародерства, а російські військові пайки та напівз’їдені баночки з соліннями та консервами валялися на підлозі.


80-а бригада Української армії відбуксирувала останні російські БТР, що залишилися, з нанесеними на боки «Z» — розпізнавальними знаками, які в Росії стали символом вторгнення. Близько 15 російських танків та інших транспортних засобів перебувають у робочому стані або підлягають рятуванню, сказав пан Домбровський. “Ми готові вдарити росіян їхньою зброєю“, – сказав він. Інші, переважно згорілі уламки, були прибрані з вулиць, тому що вони лякали мирних жителів і містили боєприпаси, сказав мер.

  • У Вознесенськ повернулося електрику, порушену під час бойових дій, а також інтернет, газ та воду. Банкомати поповнили готівкою, супермаркети – продуктами.

Єдині вибухи — це вибухи, які час від часу утилізують боєприпаси. Міський голова пан Величко у вівторок зателефонував громадянам, сказавши одному, що подбає про, можливо, скаженого собаку, а іншого запевнив, що у воєнний час їй не припинятимуть комунальні послуги, навіть якщо вона запізниться з оплатою. Він сперечався з командувачем армії через те, що українські солдати викачували паливо із заправки.


Голова Вознесенської районної ради Спартак Гукасян зазначив, що місто, яке вже не біля лінії фронту, знову починає звикати до відносно мирного життя. «Найкраще сміється той, хто сміється останнім», — сказав він. «У нас не було можливості посміятися досі».


Автор Ярослав Трофімов, WSJ.com