Світова література – це термін, який, згідно з словником Дуден (2011), відноситься до «сукупності найвидатніших творінь національної літератури всіх народів і часів».
Це означає, що під цим терміном знайдені літературні твори, які знайшлисвій кращий світ незалежно від мови.
Однак саме ця «мовна незалежність» висунула переклад на перший план, причому переклад найрізноманітніших літературних творів , вважається найбільш важливим в світі, що привело до відокремлення себе як окремої науки.
Можна погодитися з тим, що без літературних перекладачів не було б і терміна «світова література», принаймі, в тому сенсі, в якому цей термін розуміється сьогодні.
Така світова література потребувала б різних мовних навичок і в цьому випадку була б доступна тільки одній мовній еліті.
Зокрема, фактор доступності, який залежить від перекладача, грає важливу роль у перетворенні літератури в світову літературу. В результаті сьогодні майже всі твори великих авторів (світової літератури) представлені в декількох перекладах.
У своїй роботі Брікс/Маргель (2005: 107) стверджує, що в сучасному світі активно використовується від 5000 до 6000 мов, в яких роль перекладачів має величезне значення. Саме перекладачі – це ті, хто знову і знову долає мовні бар’єри завдяки своїй перекладацькій діяльності на багатьох мовах. Слід зазначити, що переклад крізь століття ,точніше кажучи через літературні епохи і їх представників в контексті постійної дискусії затвердив науку сьогодні як самостійну і визнану діяльність .
Є кілька визначень терміна «переклад»:
- 1. Дуден (2011) визначає переклад як: висловлювання(письмове або усне) на іншій мові (дослівне)
- 2. Енциклопедія Brockhaus (1974) визначає термін переклад в такий спосіб: «Переклад, передача усного або письмового матеріалу з однієї мови (вихідної мови) на іншу (письмовим перекладачем або ).
- 3. Словник Метцлера (2000): «в цьому контексті також використовуються терміни мовне посередництво, переклад і передача мови і формулює визначення наступним чином: «Переклад, процес і результат передачі мовних виразів (слів, фраз, текстів) мови A мовою B. Це може полягати в установці рівнянь слів [-], рівнянь речень [-] або в створенні більших текстів, що відтворюють зміст, сенс і мовні форми вихідного тексту на мові B. “
Казки в період романтизму
Філософ Георг Лукач описує романтизм як «реакційну протидію Просвітництва».
У своїй роботі Шмідт (1989: 5) відзначає, що в епоху Просвітництва, Бурі і натиску казки були забуті в тіні інших творів, тільки І. Г. Гердер витягнув народну пісню і поезію із забуття і представив її як джерело всього мистецтва: «У другій половині 20-го століття (Віланд, Гердер) пробуджується німецький інтерес до казок» (Бюргель, 1983: 109). Епоха романтизму і його представники перейняли ідеї Гердера і мали справу з народною традицією; привеликазки в світ літератури і пробудили розуміння цього жанру, який раніше не був літературним.
На початку цього руху були збірки Людвіга Тіка «Народні казки Петера Лебрехта» і В. Г. Вакенродерса «Сердечні виливання ченця,люблячого мистецтво»
Однак народна література, яка на той час вже була науково досліджена, досягла значного апогею завдяки публікації Арніма і Брентано «Магічний ріг хлопчика» і публікації першого тому «Дитячих і домашніх казок», зібраних братами Грімм.
«Тільки «Дитячі та домашні казки» (1812 і 1815), складені Якобом і Вільгельмом Грімм, можуть вважатися німецькою казковою колекцією, яка відкриває всі наступні етапи і веде до наслідування за кордоном »(Бюргель 1983: 109). Таким чином романтизм викликав інтерес до народних казок, які з’явились в кінці XVIII завдяки Гердеру, і в той же час художні казки заново встановились в Німеччині.
У вступі Брентано (1976) «Італійські казки»говориться, що казки для романтиків – це свідома поетизація складного світу дорослих, або це гармонія між мрією і реальністю, кінцевим і нескінченним або просто між казками і соціальною критикою.
Романтик присвятив себе спробі об’єднати протилежності. Казки, таким чином, є ідеальним місцем для романтиків, адже казки не завжди тільки душевні, прості або зрозумілі, але часто звучать дивно, гротескно і абсурдно. Філософські та поетичні ідеї зображуються символічно, таким чином, казки піднімаються до висот дорослого світу, перетворюючись в «синтетичну дитини» (Брентано1976), яка, пройшовши етап дорослого життя, повертається в стан дитини.
