Оскільки російські балістичні ракети продовжують атакувати українські міста, одне питання стоїть у центрі національної оборони України: що насправді може їх збити?
Україна стала одним із найдосконаліших середовищ ППО у світі. Вона регулярно знищує російські крилаті ракети, безпілотники та плануючі бомби, використовуючи багатошарову мережу західних систем, українську винахідливість і засоби радіоелектронної боротьби. Але балістичні ракети – це інша категорія загроз. Вони спускаються на надзвичайно високих швидкостях, по крутих траєкторіях, і їх набагато важче перехопити. Похибка вимірюється в мілісекундах.
На даний момент американська система Patriot і європейська система SAMP-T є єдиними перевіреними рішеннями, розгорнутими в Україні, які підтвердили успішне перехоплення російських балістичних ракет, включаючи балістичні ракети повітряного базування «Кінжал» і балістичні ракети малої дальності «Іскандер-М». Широко визнано, що українські “Петріоти” досягли того, чого досягли небагато систем у світі: перевірених у бойових діях перехоплень проти маневруючих гіперзвукових цілей.
Французька та італійська система SAMP/T розгорнута в Україні, і їй приписують принаймні одне успішне перехоплення російського літака. Вона використовує ракету Aster 30 і була розроблена з деякими антибалістичними можливостями, хоча її ефективність проти російських балістичних загроз не була публічно підтверджена. Поки деякі американські ЗМІ намагаються заплямувати репутацію системи SAMP/T, українці повідомляють, що дуже раді цьому: скаржаться лише на дуже низькі запаси ракет для них.
Модернізований комплекс SAMP/T NG, який ще розробляється, спеціально створений для перехоплення балістичних ракет. Завдяки новому радару AESA та ракеті Aster 30 Block 1NT це запланована відповідь Європи на Patriot. Але немає жодних доказів того, що він був розгорнутий в Україні, випробуваний у бойових діях чи оцінений у бойових умовах. Бойові дані України не мають собі рівних, і все ж, схоже, SAMP/T NG у них відсутні.
Німецька система IRIS-T, зокрема варіант SLM, є однією з найцінніших платформ середньої дальності в Україні. Вона продемонструвала виняткову ефективність проти крилатих ракет і безпілотних літальних апаратів, а з точки зору часу безвідмовної роботи, готовності та ціни за постріл, вона користується широкою повагою. Однак немає публічних доказів того, що IRIS-T успішно вразив балістичну ракету. Diehl Defense працює над розширеними варіантами, такими як IRIS-T SLX, і підписала нову угоду про співпрацю з Україною, але наразі балістичні можливості залишаються спекулятивними.
NASAMS, спільно розроблений Норвегією та Сполученими Штатами, є ще одним основним компонентом мережі протиповітряної оборони України. Він використовує AIM-120 AMRAAM, який відмінно бореться з літаками та крилатими ракетами. Його дальність і швидкість реакції хороші, але він не призначений для перехоплення сучасних балістичних ракет. Як і IRIS-T, це невід’ємна частина «екосистеми» протиповітряної оборони, але не рішення для загрози балістичних ракет.
Тим часом, хоч власному уряду вдалося зірвати серійне виробництво ракет ППО вітчизняної розробки та виробництва, Україна не стоїть на місці. Його оборонна промисловість вже успішно випробувала власні балістичні ракети вітчизняного виробництва. Паралельно Міністерство оборони України запросило європейські оборонні компанії взяти участь у спільній розробці абсолютно нової системи протиповітряної оборони великої дальності з можливістю перехоплення балістичних ракет. Це свідчить про стратегічний намір України: стати виробником, а не просто споживачем сучасних засобів ППО.
Україна довела свою здатність збивати крилаті ракети, безпілотники, плануючі бомби та навіть гіперзвукові повітряні ракети. Але країна все ще стикається з гострою нестачею систем, які можуть постійно захищатися від найскладнішої категорії атак — балістичних ракет.
Перехоплення балістичної ракети вимагає зовсім іншого рівня виявлення, відстеження та точності. Оскільки балістичні ракети рухаються з гіперзвуковою швидкістю під час своєї кінцевої фази, система захисту повинна спочатку виявити запуск ракети за допомогою радара великої дальності, а потім відстежити її по середній траєкторії за допомогою радара з фазованою решіткою високої роздільної здатності — в ідеалі типу AESA (Активна електронна сканована решітка), яка може відстежувати кілька швидкорухомих цілей одночасно. Після виявлення цілі ракета-перехоплювач потребує вдосконаленої самонаведення (зазвичай на основі радара, іноді з інфрачервоною можливістю) для наведення протягом останніх секунд польоту. Найпотужніші системи використовують метод «удар до вбивства», який вимагає від перехоплювача фізичного зіткнення з ракетою, що вимагає неймовірно точного керування польотом.
Крім цього, перехоплювач повинен бути обладнаний вектором тяги або розширеними поверхнями керування, які дозволяють коригувати проміжний курс. Це дозволяє ракеті змінювати напрямок у відповідь на дані відстеження в реальному часі та наближатися до цілі, яка рухається зі швидкістю 5 Махів або швидше. Будь-яка затримка зв’язку, з’єднання датчиків або маневреності може призвести до промаху. Ось що робить захист від балістичних ракет таким складним — і чому так мало систем продемонстрували успіх у реальному світі. Перехоплення на цих швидкостях вимагає майже нульової затримки між бортовою ГСН перехоплювача та його кермовими поверхнями. Процесор наведення повинен отримувати дані відстеження в реальному часі, вносити прогнозні корекції траєкторії та видавати команди керування протягом мікросекунд. Це вимагає надзвичайно високої швидкості обробки та надійного програмного забезпечення, щоб запобігти затримці або збою під час навантаження. Головка самонаведення — часто активна радіолокаційна або дворежимна самонаведення — повинна не тільки зафіксувати, але й залишатися зафіксованою, незважаючи на спеку, безлад і контрзаходи середовища високошвидкісного ураження. Це робить це визначальним технічним і стратегічним викликом повітряної війни України.
Інша сторона тієї ж медалі — розробка власних балістичних ракет із дальністю, корисним навантаженням і точністю не для перехоплення стріл у польоті, а для знищення “лучника та майстра лука”. Цілями стають приземлені ракетні установки, авіабази та сам російський оборонно-промисловий комплекс. Україна вже робить це з певним успіхом. Це не протиракетна оборона в традиційному розумінні — це стримування шляхом знищення самих засобів війни.
Бенджамін Кук продовжує подорожувати, часто живе та працює в Україні, зв’язок між якими триває понад 14 років. Він отримав ступінь магістра з міжнародної безпеки та конфліктології в Дублінському міському університеті та консультував журналістів щодо штучного інтелекту в безпілотниках, військових технологій США та пов’язаних тем. Він є співзасновником некомерційної організації UAO, яка працює на півдні України. Містера Кука можна знайти між Одесою, Україна; Чарлстон, Південна Кароліна; і Тусон, штат Арізона.
