Безпека, Свобода, Демократія, Мужність, Плюралізм, Наполегливість, Щедрість
16 грудня 2024 р
Борги – це незручно, особливо борги вдячності. Коли ми винні іншим занадто багато, нам буває важко висловити свою вдячність. Якщо ми не задумаємося, ми можемо мінімізувати свій борг або просто забути про нього. Якщо ми високо ставимося до себе, ми можемо проігнорувати борг перед кимось, кого вважаємо менш важливим. У гіршому випадку ми можемо образитися на людей, які нам допомогли, і зобразити їх у негативному світлі, щоб уникнути відчуття, що ми теж вразливі люди, яким іноді потрібна допомога.
Американці (і багато інших) мають величезну вдячність перед українцями за їхній опір російській агресії. З певної суміші причин нам важко це визнати. Для цього нам потрібно знайти слова. Сім слів, які можуть допомогти, це: безпека, свобода, демократія, мужність, плюралізм, наполегливість і щедрість.
Мабуть, найважливішим і найбільш невизнаним боргом є забезпечення. Опір України Росії значно зменшив шанси великого збройного конфлікту деінде, а отже, ймовірність ядерної війни.
Перед початком цієї війни одним зі сценаріїв великого звичайного конфлікту з ядерним ризиком було вторгнення Росії в країну НАТО. Український опір виявив слабкі місця російських збройних сил і знищив значну частину боєздатності Росії. Завдяки Україні цей сценарій набагато менш імовірний, ніж рік тому, і залишатиметься малоймовірним протягом наступних років.
Основним сценарієм глобального конфлікту в двадцять першому столітті вважалося китайсько-американське протистояння через Тайвань. В результаті українського опору Пекін бачить труднощі, з якими він зіткнеться під час наступу на Тайвань. Точку спалаху того, що більшість аналітиків вважали найбільш імовірним (або навіть неминучим) сценарієм великої війни, по суті, усунуто.
Цей борг американцям практично неможливо зареєструвати. У щоденних висвітленнях у пресі нас привертають заголовки, які змушують нас відчувати загрозу або натякають на те, що війна якимось чином стосується нас. Це може завадити нам побачити загальну картину.
Для американських політиків і аналітиків безпеки буквально приголомшено, що інша країна може зробити так багато для нашої власної безпеки, використовуючи методи, які ми самі не могли б застосувати. Україна знизила ризик війни з Росією з позиції простої оборони. Україна зменшила загрозу війни з Китаєм, не конфронтуючи з Китаєм, а фактично переслідуючи хороші відносини з Китаєм. Нічого з цього не було доступно американцям. І все ж наслідком є більша безпека для американців.
Особисто для мене найбільший борг – свобода. Це слово, яке ми, американці, вживаємо досить часто, але іноді не розуміємо, що воно насправді означає. Протягом останніх тридцяти років або близько того ми ввійшли в дуже погану звичку вірити, що свобода — це щось, що доставлено нам більшими силами, наприклад, капіталізмом. Це просто неправда, і віра в це зробила нас менш вільними.
«Вся історія прогресу людської свободи, — сказав Фредерік Дуглас, — показує, що всі поступки, зроблені досі її величним вимогам, були породжені щирою боротьбою».
Завжди буде так, що свобода залежить від певних ризикованих зусиль проти більших сил. Іншими словами, свобода завжди залежатиме від етичного зобов’язання щодо іншого та кращого світу і завжди страждатиме, коли ми віримо, що світ сам зробить роботу за нас.
Вирішивши протистояти вторгненню в ім’я свободи, українці нагадали нам про це. І при цьому вони запропонували нам багато цікавих думок про те, чим може бути свобода. Володимир Зеленський, наприклад, наводить цікаву думку про те, що свобода і безпека, як правило, працюють разом. Під час цієї війни, спілкуючись з українцями, я був вражений тим, що вони визначають свободу як позитивний проект, як спосіб існування у світі, як багатство майбутнього. Свобода означає не лише перемогу над росіянами; це означає створення кращого та цікавішого життя та кращої та цікавішої країни.
Важко не помітити те, що зробили українці для захисту ідеї демократії. В основному це те, про що війна. Володимир Путін представляє практику керованої чи фальшивої демократії двадцять першого століття, коли олігархія зберігає певні видимості та риторику демократії, оскільки не має альтернативи, щоб запропонувати, накопичуючи багатство та владу та унеможливлюючи будь-яку значущу політичну участь. Російська система спирається на телевізійне видовище, яке запевняє росіян, що всі інші такі ж корумповані, і тому вони повинні любити свою власну російську корупцію, тому що вона російська.
Але що, якщо не всі однаково корумповані? А якби була сусідня держава Україна, де вибори насправді вільні і куди можуть прийти несподівані люди?
Це те, що потрібно зробити немислимим через мову ненависті, спрямовану проти українців, і війну з 2014 року, включаючи повномасштабне російське вторгнення цього року. Саме її метою було фізично знищити легітимну українську владу, а також лідерів українського громадянського суспільства, і таким чином зробити Україну своєрідною російською глибинкою.
Елементарний опір такої кількості українців цьому, який не можуть зрозуміти російські політичні та медійні еліти, ґрунтується на простій ідеї, що громадяни України мають обирати своїх лідерів. Українська демократія має багато проблем, і під час війни була змінена необхідністю бою. Але українці захищають основну концепцію самоврядування, і ціною для них є величезна ціна. Вони роблять це в момент, коли здавалося, що авторитаризм бере верх у світі. Для всіх, кому не байдужа демократія, це величезний борг.
У всьому цьому українці показали безпомилковий приклад мужності. У «Республіці» Платон наказує Сократу назвати мужність однією з чеснот міста. Я не можу не думати про це, коли згадую вибір Зеленського залишитися в Києві, хоча майже всі за межами України очікували, що він втече. Безпека одних (нас) часом залежить від мужності інших (українців). Свобода завжди потребує мужності: як сказав Перікл,
«свобода — це надійне володіння лише тих, хто має мужність її захистити».
І те саме стосується демократії. Це за своєю суттю сміливе зусилля, оскільки більші сили олігархії завжди будуть в опозиції, а наші менш благородні внутрішні голоси завжди спонукатимуть нас підкорятися та підкорятися. Його мужність, як він сам каже, була «репрезентативною»: він знав, чого очікують від нього його люди, і він це зробив.
Хто були ці люди? Зеленського, який є представником національної меншини в Україні (він єврей), обрали 73% населення. Це говорить про плюралізм, який є суттєвим для України та українського опору. Апологети диктаторів (а таких у США чимало) схильні стверджувати, що тільки одноманітність принесе ефективність, особливо під час війни. Це, безумовно, той підхід, який Росія привнесла до війни: одноманітність командування, одноманітність ідеології та кривава та злочинна спроба гомогенізувати українські території під окупацією, що є геноцидом.
Тим часом українці чинили опір зовсім іншим способом. Коли влада говорить про звільнення Криму, вона наголошує на правах його корінного народу – кримських татар. (Зараз міністр оборони в Україні кримський татарин). Багато в чому успіх українців на полі бою залежить від неоднорідного та впевненого в собі громадянського суспільства, здатного підтримувати солдатів і виконувати послуги в регіонах, де центральна держава слабка. Українські збройні сили надають місцевим командирам велику свободу дій. Ці збройні сили функціонують двома мовами – українською та російською (головнокомандувач народився в Росії). Українські військові представляють різноманітність за статтю (та сексуальною орієнтацією. Українські збройні сили, на відміну від російських (та багатьох інших), також представляють різноманітність соціальних класів. Цікаво, що дослідження, як правило, показує, що різноманітність у групах, як правило, призводить до прийняття кращих рішень Російські пропагандисти сприймають усі ці прояви розмаїття як відхилення.
Мені легко писати про ці борги. Це займає лише мить. Але вони накопичилися з часом. Українці продемонстрували надзвичайну витривалість. Рішення чинити опір на початку, незважаючи на те, що це було вирішальним, повинно супроводжуватися тим самим рішенням, знову і знову, година за годиною, день за скажімо, обстріл за обстрілом, бомбардування за бомбардуванням, ракетна атака за ракетною атакою, удар безпілотника після удару безпілотника. Україна – це країна, де більшість населення змушена залишити свої домівки, де знищені цілі міста, де мільйони людей зараз позбавлені доступу до електроенергії та води. Зима йде, а українці терплять.
Усе, що ми отримуємо від українського опору – щодо безпеки, свободи, демократії, мужності, плюралізму – залежить від цієї здатності вистояти. Враховуючи те, як ми, американці, обробляємо інформацію та емоції, швидко та з жагою до наступного, цей елемент нашого боргу перед українцями може бути одним із найважчих для оцінки. Російський поет Маяковський у своєму антиімперіалістичному вірші «Борг перед Україною» запитує
«Чи знаєте ви українську ніч?». І відповідає: «Ні, ти не знаєш української ночі. Тут небо чорніє від диму».
Ми не знаємо української ночі. Але ця наполегливість є потужним боргом перед Україною.
Українці схильні плутати нашу здатність оцінювати всі ці борги з власною щедрістю. Я був в Україні чотири рази з початку війни, і це довга подорож, навіть якщо вона здійснюється за найкращих обставин. Коли українські колеги подорожують у зворотному напрямку, вони, здається, завжди пам’ятають про те, щоб привезти подарунки для американців, яких вони побачать (особливо для своїх дітей). У цьому є проста гідність: незважаючи на війну, ввічливість збережеться. Але в цьому намаганні нести якийсь значущий предмет у важку дводенну подорож із охопленої війною країни я, як правило, відчуваю ще більшу незручність: у нас, американців, немає навіть звичаю приносити подарунки господарям, не кажучи вже про звичку цінувати їх. — чи можу я бути достатньо вдячним?
Я подумав про це в Карнегі-Холлі пару грудня тому, слухаючи американську різдвяну пісню «The Carol of the Bells». Щороку з дитинства я вражався тим, як ця пісня вирізняється з-поміж усіх інших мелодій сезону, як єдина чарівна краса. Є причина, чому вона здається іншою: це насправді українська, обробка українського композитора (Миколи Леонтовича) старовинної поліфонічної народної пісні.
Пісню перейняла наша культура з новими англійськими словами про дзвіночки, які досить милі по-своєму та зберігають дух доброго настрою в оригіналі. Але українська пісня зовсім не про Різдво; не може бути, оскільки це стосується дохристиянських традицій. Про весну, про сприятливі прикмети, які приносять тварини, про справжню любов і майбутнє благополуччя. Це пісня ствердження та підбадьорення. Сама його назва «Щедрик» говорить про щедрість і достаток.
У жовтні 1921 року «Щедрик» був виконаний у Карнегі-холі українськими музикантами, які шукали підтримки для Української республіки, яка була під загрозою. Її українського композитора Леонтовича на початку того ж року було вбито більшовицькою таємною поліцією. Більшість території, яка зараз є Україною, невдовзі після цього увійде до складу Радянського Союзу. Пісня була американізована в 1936 році, незабаром після великого голоду в радянській Україні, якраз на початку великого сталінського терору. Її витоки були забуті, як і Україна загалом.
Український дитячий хор, який два роки тому їздив до Нью-Йорка, щоб виконати цю пісню, приніс подарунок, свою присутність і свій виступ, який м’яко повторив нам наше захоплення піснею, але без образи, лише з великодушністю. Коли її виконували на біс, чергуючи українські та американські тексти, українці та американці в концертній залі плакали, хоч і з різних причин, але разом.
11 грудня 2022 (відредаговано 5 грудня 2024) Я написав це два роки тому. Я вважаю, що в міру того, як цей рік добігає кінця, в міру наближення свят, розрахунок з нашими моральними і екзистенційними боргами перед Україною стає все більш актуальним. Більшість із вас не були підписниками, коли це було опубліковано; Я залишив текст недоторканим, за винятком кількох оновлень.
PS Дякую всім, хто зробив внесок у Safe Terrain, кампанію з розмінування, яку я веду разом із чудовим Марком Гемілом. через United24. Ми майже тут. Кожен, хто бажає зробити внесок, може зробити це тут.
PS Якщо ви хочете зробити внесок у творців української культури часів війни, будь ласка, подумайте про внесок у Documenting Ukraine. Посилання для спонсорів тут (через 501(c)3).
Тімоті Снайдер, 16.12.2024
